Весна — час пробудження природи.
Весна — час пробудження природи. Тому молодь збиралася в лугах, біля річок, водили хороводи, проводили весняні ігри. До наших днів збереглися такі ігри, як «Довга лоза», «Котик і мишка», «Подоляночка», які супроводжувалися веснянками.
Веснянки (гаївки, гагілки, ягілки) — назва старовинних слов'янських обрядових пісень, пов'язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт. Веснянки співаються майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають «закликати» весну та добрий урожай.
Окремі танцювальні рухи нагадували оранку, сівбу руками, поління, косіння тощо. Слова пісні пояснювали ці рухи: «А ми просо сіяли, сіяли», «Ось так, ось так рвуть мак» та інші. У західних регіонах України веснянки називають гагілками, гаївками. Мелодії веснянок побудовані на багаторазовому повторенні однієї-двох поспівок у межах невеликого діапазону.
Період від Стрітення (зустрічі зими з літом) до Благовіщення вважався біологічною межею зимоборства. Остаточний прихід весни припадав на Благовіщення і закінчувався літнім сонцестоянням на Купайла. Відоме таке прислів'я: «До Благовіщення кам'яна весна».
Жінки у цей день закінчивши ткати полотно, виходять із шматком натканого в поле, вклоняються на всі боки і, повернувшись обличчям до схід-сонця, кажуть: «Ось тобі, мати-весна, нова обновка!» Після цього розстеляють шматок полотна, кладуть на нього пиріг і йдуть геть з надією, що льон і коноплі цього літа вродять добре.
Закликати весну могли і на Сорочини (9 березня), і на Явдохи (14 березня) або й на Теплого Олекси (30 березня). Часто бувало, що ще й сніг лежав.
Закликання весни, символу життя, поєднане із вигнанням зими — смерті. Наші предки обожнювали воскресіння Природи й вірили, що з нею пробуджуються, виходять «на цей світ», розважаються і бенкетують разом із живими душі померлих родичів.
Вшановуючи кожне божество весняного циклу, наш пращур не обділив увагою й божество зимове. Обряд поховання Зими — Смерті у вигляді «Морени», по-народному «Марини», чи просто «Мари», що морила землю стужею, а людину хворобою й голодом, сповнений глибокого драматичного змісту.
|
